Карпівка
С. xxx
Через два дні я знову прокинувся посеред ночі: "Негайно закінчуй!" Іван знову зламав наше оборонне кільце, цього разу в іншому місці. Ці огидні тривоги! Я стрибаю з теплого ліжка, тремтячи в одязі, застібаюся, хапаю автомат і відчуваю свій шлях через темну вітальню і через веранду. На вулиці вже є якісь цифри. Збираються групи. Напівголос питання, команди, оголошення. Тоді мій транспорт підходе та ми маршируємо. Поїздка до Курорта, північного передмістя Слов'янська, курортного району міста. Ми зупиняємось у Курзалі, де обговорюється та підготовлюється наше призначення. Місце розташування: в 2 км до міста розташоване невелике село Карповка, яке ми добре зайняли, тому що це останній бар перед містом і має завдання форту. і зайняли частину села. Для контратаки потрібна лише частина батальйону. Я теж не потрібен, тому що використання гранатометів вночі і в цій ситуації не дуже перспективно. Таким чином ми сидимо навколо цього разу у Курзалі, куди повертаються стомлені товариші. Вони знову вигнали червоних з села.
С. xxx
Стає тепло, і на німецькому фронті знову починається дощ. Літо наш час. Перед нашим дивізійним фронтом радянські плацдарми на східному березі Дінця вже витягнуто знову. Здається, щось в повітрі. Прибуває наш командир дивізії полковник Пухлер, якого ми називаємо Кнедельхубер (вареників різновид, ред.). Несамовитий баварець. У Маяках він одного разу побіг в атаку, яка не пройшла досить швидко прямо на лінії фронту і обрушився на піхоту, як старий Фріц. Пухлер, отже, з'являється зі штабом офіцерів, відвідує нашу базу і проявляє вражаючий інтерес до лісу. Він говорить з піхотинцями, і з його запитань ми робимо висновок, що великий християнський ліс штурмується і фронт повинен бути відкинутий до Дінця.
Тепер ми бачимо ліс іншими очима. Ми дивимося на молодий, свіжий зелений колір, який радує наші очі, із зростаючим дискомфортом. Листя ще маленькі. Ліс все ще світлий. Але кожен день він стає щільнішим. Зрощене листя скоро перетворить це в непрозору чащу, в стіну зеленого листя. Потім, за кожним кущем, ховатиметься смерть, і чудові зелені верхівки дерев кишитемуть стрілками.
Це не займе багато часу, перш ніж почнеться перший приготування. Автомобілі з боєприпасами прибувають ніч за ніччю. Стара оборонна позиція розширюється до небезпечної для бази атаки. Стара лісова бригада вивезена і перекинута на одну ніч в Карпівку, і ми потрапили в штурмовий батальйон, зібраний в Карпівці.
Село повне солдатів і транспортних засобів. Всі будинки щільно зайняті. У мене багато справ протягом дня, і я зайнятий до пізньої ночі. Надзвичайно втомлений - тому що я ледь спав минулої ночі - я кидаюся на залізний каркас ліжка в своїх кімнатах, щоб трохи поспати. Високо над селом, "швейна машинка" пихкає (радянський літак р-5 ред.). Це один з нібито застарілих російських літаків, які використовувалися для невеликих нічних польотів і відомі будь-якому піхотинцеві, як "Nervenäge" (нервуючий, ред), "Nebelkrähe" ( сіра ворона, ред), або "швейна машина". Тепер двигун зупиняється. Це завжди момент бомбардування. Будинок уже трясеться дощенту, а під струсом бомби тремтить підлога. Вапно виривається зі стін і падає на мене. Густа біла хмара пилу заповнює кімнату. Я вимушено кашляю. Я схопився від детонації, але знову ліг. Ліжко сповнено вапнякової крихти. Про сон не може бути й мови. Один день і майже дві ніч я не спав, був 24 години без перерви на ногах, а тепер боюся нового дня. Він також приносить нову роботу, тому що є бойові зіткнення, розділені штурмові групи, витрачені боєприпаси і їжа, проблеми поповнення вимагають кращого відрегульовання.
Іван помітив нашу підготовку до штурму, коли днем він кидав бомби в село. Це знову один літак, і на цей раз бомбив краще. Кілька транспортних засобів розбиті, і коні лежать мертві.
Цей день теж проходить, і я втомлено повертаюся в свої апартаменти. Вапно, пил все ще лежить на підлозі, як шар борошна, і з кожним кроком вапно хрумтить у мене під ногами. У стелі великі дірки через які звисає очерет. День змінився, але наступна ніч не принесе спокою, тому що тепер тільки починається марш!
Сьогодні, 01.18.42, Червона Армія почала очікувану широкомасштабну атаку. Я в Рай-Городку, і звідси я можу спостерігати атаку руських, що проходить повз наше село. Година Д. Прохід з північного боку через широку засніжену місцевість на Карпівці з метою проштовхнути це село в Слов'янськ-Курорт і вторгнутися в місто.
Атака розбита нашою артилерією за короткий час. Червона піхота застрягла. Більшість з них - темні плями на снігу, в яких вони намагаються окопатися.
Наша артилерія стріляє ліниво. Час від часу тут і там з білого снігу виривається фонтан темної землі, але більше немає гідного місця для уваги. Ніщо не заважає. Атака почалася на світанку. Зараз полудень. Хлопцям там буде холодно, тому що термометр показує мінімум 28 градусів морозу. Чотири години потому сонце опускається за горизонт. Стало ще холодніше. Артилерія давно припинила вогонь. Темніє, і тепер можна побачити, як Іван біжить туди-сюди.
Багатьох уже немає. Решта залишаються як маленькі темні купки, що лежать на снігу. Застрелені або заморожені.
(Übersetzung: Дмитро Торець)